„Сяйво сьомого неба", Медовий місяць" - саме так називаються нові збірки ліричних та еротичних поезійій івано-франківського поета, прозаїка і журналіста Ярослава Ткачівського, які автор презентував богородчанським поціновувачам художнього слова на засіданні літературно-мистецькоі свтлиці «Духовна криниця" у читальному залі районної бібліотеки. Загалом же у творчому доробку Я.Ткачівського близько десяти книг.
Тільки людина ніжної і доброї душі може так делікатно, трепетно передати світлі почуття свого героя, який всім єством прагне палкої любові, жадає вірності і водночас страждає від нерозділеного кохання. Кажуть, неможливо правдиво описати, відтворити у слові це світле почуття, не пізнавши його, не перемучившись ним, не насолодившись. Але у Ткачівського кожний написаний рядок - як сповідь, яку не сховаєш від стороннього, її почують, прочитають, щоб навчитися зрозуміти в першу чергу себе. А, може, якраз цього і прагне автор?
Ярослав Ткачівський дарував присутнім зворушливі поетичні рядки про кохання зі своїх нових збірок. Цитував невимушено, просто і доступно вірші „Володар дум", „Богородиця", «Ранети»... Вражало, як емоційно виступав він, яким дивним блиском горіли очі, як кожне вимовлене слово ішло, без перебільшення, із самого серця. Напевно, це і є суть душі поета, яка рівненькими реченнями вишикувалася у віршований рядок.
Ліричний герой Ткачівського завжди знаходить потрібні слова, звертаючись до світлих образів матері, дружини, донечки. Їм, найріднішим, освідчується, ними захоплюється, розмовляє з ними своєю особливою мовою. Хоча ми, можливо, бачимо лиш вершину айсберга, а вони, його рідні люди, розуміють значно більше з першої літери, з першого подиху, з першого слова. Втім, кожна жінка була би безмежно щасливою, якби їй присвятили такі рядки:
Ти така, як усі. Але жити без
тебе не варто. Ти така, як усі, та без тебе
сади не цвітуть... Ти така, як усі, лиш кохання
жаркіше, ніж ватра. Не така ти, як всі.,.
Ти — мій скарб і життя мого суть.
Він любить щирою батьківською любов'ю свою доню, присвятивши їй немало віршів, які можна прочитати у збірці „Сяєво сьомого неба". Як, зокрема, ось цей:
Вимолю у долі (доки доня спить)
скупаних світанків, мирних днів
і добрих.
Тільки не відверну невблаганну мить -
я, мов день погаслий, відійду за обрій.
Відійду у вічність, тихо відпливу.
У молитві щирій крига
смутку скресне.
Нe печалься, доню, чуєш, я - живу!
А колись онуками на землі воскресну...
Любити - це означає дарувати любов, дарувати вірність, дарувати відданність. Це - наче промовляти молитву, дорожити кожним поглядом, жестом, словом, шоб разом назавжди - і в біді, і в радості, і в смутку. Як у Ярослава Ткачівського:
Життя - мереживо пісень,
відомих, безіменних…
Молю весь вік тебе лишень:
«Ні дня не будь без мене…»
Ярослав Ткачівськнй постав перед шанувальниками творчості і як поет-пісняр. Пісенні твори звучали у залі з компакт-диску. У скорому часі, як поділився пан Ярослав, він планує випустити збірку пісень «Дивоцвітом грають весни».
Оживили і додали святкового настрою на зустрічі з таким цікавим поетом виступи аматорського колективу «Горлиця» із Саджави, Галини Магас, яка прочитала вірш „Несемо хрест", вихованців Прикарпатського військового ліцею, які представили глядачам літературну композицію „Вервиця". Богдан Пушик, який виріс разом з Ярославом Ткачівським у селі Вікторів Галицького району, поділився спогадами про дитинство, юні роки, розповів про звичайного сільського хлопця, якого сьогодні знають, як відомого поета. У залі панувала добра й невимушена атмосфера. Не відчувалося напруги чи офіціозу. Бо не йшли вони ні від Ярослава Ткачівського, ні від шанованого в мистецьких колах голови обласної спілки письменників, літературознавця і критика Євгена Барана, який був теж присутній на зустрічі. Навпаки, молодь запитувала Ярослава Ткачівського про перше кохання, про пережиті почуття, про народження перших віршованих рядків. Не відставали і представники старшого покоління, яким цікаво було знати, коли, в який час приходить натхнення, чи легко лягає думка на папір. Присутні зачитували вірші, сперечалися, вели цікаву творчу дискусію. Особливе захоплення викликав у гостей - визнаних митців слова - вірш Марійки Гоголь, який вона прочитала на зустрічі.
Узявши до рук чудові збірочки любовної лірики Ярослава Ткачівського „Сяєво сьомого неба" та „Медовий місяць", насолоджуєшся кожним віршованим рядком.  Тому що Ярослав Ткачівський намагається достукатися до кожного з нас і переконати:
Не вірте в те, що час кохання стік
бо досі в жилах хміль весни буяє.
Якщо у самоті спливає вік.
то знайте - дам холодних не буває
їх не кохав гарячий чоловік.
А вас - ще неземна любов чекає...