Ця істина усім давно відома: книги супроводжують людину протягом цілого її життя. Спочатку це казки, які ми читаємо дитині. Пізніше, навчившись читати, дитина самостійно отримує знання із книг та збагачує свій духовний світ. І саме книги є для нас не тільки добрим другом та порадником, що вміє підтримати, розважити, але і вчить відчувати, співпереживати, думати, а ще- вчитися на чужих помилках. Бо саме книги розкривають перед нами  широкий та різноманітний світ доль своїх героїв, вчинків,ситуацій, що дуже схожі на саме жтття… Або це книги про саме життя…
Живеш собі, ходиш, вітаєшся, зазираєш у очі перехожих, у яких пливуть хмарки. А потім, буває, хтось із них розчахне, наче сукновий плащ, перед тобою свою душу… А там стільки туги і любові, стільки безнадії і віри, стільки болю і самозречення, що і самій у грудях щось тенькне, надірветься, а головне- не гоїться…Папір, ручка – і чужа доля чорним по білому. І рана уже рубцюється. Тільки під струпом залишається пляма. Добре, що хоч біла…
Саме такі слова  написала в передмові до своєї книги « Адамцьо»   Оксана  Кузів, презентація  якої відбулася 15 липня в бібліотеці с. Підгір’я перед працівниками бібліотек нашого району. Книга ця - літературний дебют  пані Оксани, хоча у творчому доробку вона має  також чимало хороших віршів, нарисів, оповідань. Літературний критик, голова обласної  організації Національної спілки письменників України Євген Баран так написав у передмові: «…Сі три бувальщини (« Адамцьо…Вінець Божого творива», «Скривджена любов», « Там, де гори підпирають небо») не є естетичним проривом в поза невідоме. Але се історії, які важко придумати… А ще важче ними знехтувати. Оксана Кузів  як потенційний автор починається із чужих історій. Із уваги до чужих доль…Словом, вона починає з розмов про Мораль. Починає здалеку і не намагається видатися оригінальною. Вона просто виповідає історії, які її заболіли. Заболіли своєю простотою, своєю неприкритою правдою…»
Заболіли, не залишили байдужими ці історії  і  нас, всіх тих, хто вже прочитав  цю  чудову книжку на одному диханні, коли неможливо було відірватися, коли з нетерпінням хотілось дізнатися, а що там далі, чим закінчується ця історія про життя реальних людей, але дуже цікаво і  професійно перетворених  у літературних героїв.  Затамувавши подих, слухали присутні  розповідь пані Оксани  про  свою творчість, милувалися її природною чарівністю та вмінням розповідати, а ще чудовою поезією.
Оксана Кузів працювала журналістом у Богородчанській районній газеті, тому з "пером" знайома давно. В основному писала вірші. Але на книжку наважилась уперше. Це сталось після того, як вона почула дивовижну та емоційну розповідь однієї людини. Тоді переживання й заполонили авторку і не відпускали до тих пір, поки не вилились у повість: "Коли ти ходиш поруч з людьми, коли ти бачих їх щодня, тобі здається, що всюди все буденно, все, як завжди, все безхмарно. А коли хтось відкриє свою душу, а там є стільки болю, стільки самозречення, що ти не можеш з цим жити. Тоді береш і пишеш все", – розповіла пані Оксана.
Авторка ділиться, що під час написання повістей наче перевтілюється в образи головних героїв (героїнь), чує їхні внутрішні монологи та інколи навіть не пам'ятає, як писались ті чи інші рядки.
Галина Канюк, начальник відділу культури і туризму райдержадміністрації,  з особливою теплотою розповіла про пані Оксану  не тільки як  про автора, неординарну особистість,  але і надзвичайно хорошу, добру і чуйну людину. Книга «Адамцьо» - це книга людського очищення, - підкреслила п.Галина.
Своїми враженнями від прочитаного поділилися Оксана Соколова, Марія Лукакнь, Марія Котюк,  завідувачки бібліотеками-філіями сіл Росільна, Старуні, Глибівки.  І, звичайно ж, не могли не привітати з літературним дебютом свою колишню колегу  журналісти з районного часопису « Слово народу».
Марія Краховська, директор ЦБС,  дякуючи від усіх присутніх на заході, у своєму виступі зазначила, що авторці вдалося викликати в душі читача живі образи  людей, описаних в книзі.
Хорошого настрою додавали присутнім  пісні у виконанні Христини та Андрія Дутки, Назара Гуменюка ( тріо «Весільний кавер»  Будинку культури села Підгір’я).
Час зустрічі незамітно пройшов, але ніхто із присутніх на хотів розходитись, спілкування із авторкою продовжувалось…