Благословенний Спас,
            як доля,
покликав знов мене
            до Храму…
Уже гречками віє з поля,
І зріють яблука так само.

Чорніє із дібров ожина,
Згасає у душі тривога.
І прилучається людина –
До свята Спаса, як до Бога.

Важніють виноградні грона,
Налиті соком і жагою.
І сонця золота корона
Немов нависла наді мною.

Тож буде злагода і згода.
Якщо любові більше стало…
Добро дарує нам природа,
А між людьми його так мало.

18 серпня в читальному залі центральної районної бібліотеки відбулася година духовності "Преображення Господнє". Преображення Господнє – це одне з дванадцяти найбільших свят у християнстві, встановлене на честь об’явлення божественної сили Христа Спасителя своїм учням. Християни, які живуть за Юліанським календарем, святкують його 19 серпня. Святі отці називали це свято другим Богоявленням. Подію преображення описують одразу три євангелисти – Матей, Марко та Лука.
Преображення Господнє, згідно з Євангелієм, відбулось перед голгофськими стражданнями Ісуса Христа. Ісус взяв із собою трьох свої учнів – Петра, Якова та Івана і вирушив з ними на гору. Традиційно Преображення пов’язують з горою Тавор. Однак в Євангеліях немає жодної згадки про назву гори, де відбулося Преображення.
Там Христос молився, утомлені ж учні заснули. Коли ж прокинулися, то побачили, що Ісус Христос преобразився: лице Його сяяло, мов сонце, а одяг Його став білим, як сніг, і блискучим, як світло. Поруч з’явились пророки Мойсей та Ілля й почали розмовляти з Ісусом. Згодом велика біла хмара накрила ї, і пролунав голос Бога Отця: «Це Син мій улюблений, що його Я вподобав. Його слухайтеся» (Мт. 17: 5).
У момент преображення Господь дав можливість трьом апостолам побачити поєднання двох природ у Христі: божественної і людської.
Святкування цього празника сягає ще IV століття, коли св. Єлена побудувала храм на горі Тавор на честь Господнього Преображення. Від VI століття це свято поширюється в усій Східній Церкві під назвою «Господнє Преображення».
У народі це свято ще називають Яблучним Спасом, бо у цей день традиційно освячують перші плоди, серед яких – яблука, груші, мед.
Освячення у цей день винограду і різних фруктів та овочів символізує розквіт і плодючість усього створеного у безкінечному царстві життя.
У давнину в день Преображення Господнього існував звичай наділяти плодами бідних та вбогих; звичаю цього дотримувалися так суворо, що коли дізнавалися про когось, хто не зробив цього доброго діла, таку людину вважали невартою уваги і припиняли з нею спілкуватися. Звичай наділяти бідних плодами садів та городів був колись мірою християнської моралі.
Колись до цього часу правовірні селяни не їли садовини, бо це вважалося за великий гріх. Якщо ж все-таки хто-небудь не втримається і з’їсть яблучко до Спаса, відспокутувати цей гріх можна було тільки тим, що сорок днів після Спаса не їсти жодного яблука. Особливо суворо дотримувалися цього правила ті, у кого вмерли діти-немовлята. Існувало повір’я, що «на тому світі» ростуть срібні дерева з золотими яблучками. Золоте яблучко дають лише тим дітям, чиї батьки дотримувалися звичая не їсти яблук до Другого Спаса.
Другий Спас - це день поминання померлих родичів. За народним віруванням, це третій вихід померлих на світ у весняно-літньому сезоні: (перший - у Страсний Четвер, другий - на Зелені Свята).
Для господарів свято символізує закінчення жнив та завершення літа. Цього дня примічали погоду. Якщо день сонячний та безхмарний -осінь буде сухою. Якщо дощовий - мокрою. Ясний день віщує морозну і заметільну зиму. Яка погода на Спаса - такою буде і Покрова (14 жовтня). У деяких місцях України в цей час могли вже починатися приморозки, тому й кажуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!». Зі святом Спаса пов’язані різні обжинкові обряди: святять у церкві обжинкові вінки, з незжатих на ниві кількох стеблинок жита зав’язують «Спасову бороду». До церкви несли святити квіти, мак, вірячи, що обсипання свяченим маком перешкоджає ходити до хліва відьмам, а до дому - ходячим покійникам. Після посвяти квіти й голівки маку кладуть за Іконами, де вони зберігаються до весни. Весною мак розсівають по городі, а сухі квіти на Благовіщення вплітали до своїх кіс, - «щоб не випадало з голови волосся».
Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що в ній, як у суспільстві священному, все - від людини до рослини - повинно бути присвячене Богу як Його творіння.