Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос -
Більш нічого.
А серце б'ється - ожива,
Як їх почує!...
                                ( Тарас Шевченко)
Говоріть, як колись вас навчала матуся,
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.
Щиро так, м'яко так, починайте казати,
Як воліла б відкритись ваша душа.
Може хочеться їй у словах політати
Привітати когось, а чи дать відкоша.
Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,
Кожне з них, лиш торкни, - як струна, виграва,
Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші –
Мелодійні, дзвінкі, українські слова.
Говоріть про любов і про віру у щастя,
Уникайте мовчання, нудьги і ниття,
Говоріть, хай в розмові слова веселяться,
Говоріть і продовжуйте мові життя.
                               (Олесь Лупій "Говоріть")
Земля українська стародавня, така ж давня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови - 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи розквіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.
6  листопада в Богородчанському будівельному ліцеї ( гр.15, кл.керівник Володимир Басараб, гр.22, кл.керівник Оксана П'ятко) відбулася година спілкування  «Передаймо нащадкам наш скарб – українську мову» (до Дня української писемності і мови), зорганізована працівниками центральної районної бібліотеки спільно з викладачем ліцею  Володимиром Басарабом.
Бібліотекарі Марія Пороговська та Марія Сем’янів розповіли  присутнім  про  історію зародження української писемності.
На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства 6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, в якому говориться: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця».
Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розрослися в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури Київської Русі, у полемічних творах, у красному письменстві різних часів.
З часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.
Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.
Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків: кирилиця і глаголиця. Кириличний алфавіт з XI ст. широко застосовується в літературі східних слов’ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов’янські народи: російський, український і білоруський.
Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVІІІ століття з виходом у 1798 році першого видання «Енеїди» Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.
Володимир Басараб зазначив, що сила слова безмежна, адже слово здатне творити чудеса і хвилювати найтонші струни людського серця.  
Літературну композицію за віршами  поетеси із Саджави Марії Гоголь «Так давно…» виконала керівник аматорського народного театру районного Палацу культури, лауреат Всеукраїнського конкурсу читців Галина Магас.
А учень ліцею Олександр Мазур  ( гр.15)  теж прочитав свого улюбленого вірша.
Мова – це серце нації і канва, на якій людина вишиває узори свого буття. Мова - це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність, своє минуле і майбутнє. Мова – це невичерпна духовна скарбниця, до якої народ безперервно докладає свій досвід, розум і почуття. Тож бережімо і  плекаймо рідну мову!