Лихо… Розпач… Горе… Біль… Смерть… Це те, що залишив по собі Голодомор. Це страшно. Це боляче до самих кісток. Але це те, про що потрібно пам’ятати. Невинні жертви Голодомору варті частинки серця справжнього українця, варті пошани кожного, хто може назвати себе Людиною.
Голодомор – це одна з найтрагічніших сторінок нашої історії, яка пекучим болем крає серце всіх людей. Голод – це не тільки смерть, але   й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії.
27 листопада в Богородчанах біля пам’ятника Жертвам політичних репресій відбувся мітинг-реквієм "Не згасає свіча пам'яті". 
Розпочався скорботний мітинг пішою ходою від церкви Івана Богослова до пам’ятника жертвам політичних репресій, де учасники заходу хвилиною мовчання вшанували  пам’ять жертв Голодомору.
Захід розпочав молитвою  священик УГКЦ Івана Богослова о. Іван Мачкодера. о. Іван зазначив, що історія українського народу обертається ніби по колу, але ми мусимо знати всі свої криваві сторінки боротьби і робити все можливе, щоб такі жахіття більше ніколи не повторилися, адже смерть однієї замордованої людини – це велика трагедія, не говорячи вже про те, коли цифри сягнули мільйонів людських життів. 
Священики УГКЦ  Івана Богослова о. Михайло Момот  та о. Іван Мачкодера відправили поминальну панахиду за невинно убієнними українцями.
Смерть стукала в кожну хату, скреготала ненаситними зубами, вона просочувалась крізь стіни, вилізала з-під підлоги. Від неї було неможливо сховатись. Людей прирекли на смерть, закривши у клітці під відкритим небом, яке й саме відверталось, не зносячи благальних поглядів. Нація пухла і згасала на власній землі, яка колись так щедро дарувала її врожаєм, на якій люд колись так весело працював, співав пісень, трудився, народжував дітей. А тепер це все здавалось міфом, а самі люди перетворились у примар, у живих мерців. Тоді на землі панувало пекло, яке карало ні за що…
До скорботних поетичних рядків ведучих мітингу-реквієму Мар'яни та Василя Ковальчуків додалися тужливі  пісні у виконанні Інни Борух, Христини Зейналян, Анни В'ялової, Володимира Канюка.
З щемом на душі і сльозами на очах присутні слухали літературно-музичну композицію "Реквієм" про страшні роки голоду 1932-33-го, про жахливе пекло, про велику, страшну і голодну правду у майстерному виконанні керівника народного аматорського театру районного Палацу культури Галини Магас та його учасників Олександри Дем'янів і Марії Сем'янів.
До сумної дати – Дня пам’яті жертв Голодомору в Україні у читальній залі центральної районної бібліотеки діє книжково-ілюстративна виставка-пам’ять «Зроніть сльозу за тими, хто не зріс, що мали гордо зватись українці». Книги   свідчать про ті страшні часи, муки і страждання, які довелось перенести нашому народу. Мовою цифр, фотодокументів, спогадів очевидців  доведено навмисне винищення українського народу.
Ми повинні пам’ятати свою історію, молитись за душі убієнних голодом і просити Господа, щоб ті жахіття ніколи більше не повторились.  
Схилімо низько голови,  вшануймо пам'ять жертв Голодомору та політичних репресій щирою молитвою, хвилиною мовчання і запалюванням поминальних свічок.