Княгиня Ольга
 902 р. - 11 липня 969 р.
Вона перша, але й остання наша княгиня на київському престолі із прекрасним ликом святої української землі.
Заплутаність її родового походження з того історичного клубка, який досі ніхто не розплутав. То вона із болгарської царської, то дівчина із псковських земель.
Князь Ігор, взявши собі Ольгу за дружину, не помилився. Долі перетнулися -  Ігор наче наперед визначив собі заміну на престолі.
Загубила князя жадібність при зборі данини. Жорстоко розправився з ним Мал, князь древлянської землі. Але й Мала спіткала смерть. І цей ланцюг завершила дружина, вдова і княгиня за чоловіком Ольга: жорстоко помстилась за Ігоря.
На тендітні жіночі плечі ліг важкий тягар княжої влади, а блиск золотої княжої корони говорив лише за величність і титул. Та Ольга змогла і зуміла дати лад язичницькій різноманітності племен, що тоді чисельно населяли величезні, часто напівдикі, простори України-Руси.
Стольний Київ був матір'ю міст руських, а Ольга стала матір'ю цьому народу, який прагнув порядку. Промисел Божий спрямував її до Константинополя - столиці ромеїв-греків із Візантії. Неймовірної краси Софія зачарувала своєю величчю і неймовірною красою. Собор навіки заполонив її душу, дав натхнення, наповнив Божим духом і подвиг на великий почин.
Ольга поверталася додому. Її вела небесна зоря, яку засвітив як великий дар Ісус Христос.
Вона стала християнською княгинею. Першою. Первоапостольною. Її світ став безмежним та святим. Запалила першу свічку Ісуса Христа в Києві, бо зрозуміла непереможну силу любові Бога, на якій належало будувати храм і фундамент нової християнської України-Руси.
Княгиня Ольга -  первопочаток і першооснова буття нашої давньої держави і народу, а світло Христової віри з далечі віків гріє душу і робить серця люблячими. Шепіт її молитви живе і житиме з нами, як заповіт великої святої.

                                                                                                   Василь Бабій