Ярослав ДОРОШЕНКО
16 жовтня 2016 року Ярославу Дорошенку було б 85 років. Але його вже 10 років немає серед нас. Це правда і неправда, бо доки є пам'ять про людину - вона живе на землі в колі своєї сім'ї, родини, близьких, друзів та колег.
Поет і людина нелегкої долі, на плечі якого Бог поклав важкий життєвий хрест. Людина талановита, з добрим серцем, відкрита до широкого, приязного спілкування, з почуттям гумору і життєствердного оптимізму. Не прогинався і не ламався під тягарем випробувань, іноді жахливих пристрастей жорстокого людського свавілля. П'ять років заслання молодого хлопця у воркутинське пекло йдуть за десять або й більше років.
Не знаю хто і чим рятує себе від водориїв життя, але, гадаю, Ярослав Дорошенко рятував себе даром, посланим Богом, іншими словами - поезією. Зі щедрої руки обдаровував нею своїх читачів. Давав їм позитивний заряд на будень, який ставав під впливом слова святом.
Не один раз Ярослав Дорошенко тягнув важкий віз спілчанського вантажу, допомагав молодому і старому: де словом, де матеріально. І все це коректно, делікатно, довірливо, як веліла йому поетична його душа.
... Життя його триває, відстежується у книжках, у премії його імені за кращі сонети у всеукраїнському значенні.
Уявити собі, що Ярослав Дорошенко нічого не написав, окрім тексту, який став піснею про Івано-Франківськ, то цього достатньо для запису на скрижалях вічності. А поезія - це завжди вічність, бо вона від Бога і поети є його синами.
                                                                                       Василь Бабій