Червоний кат забрав
        все до зернини,
Ні крик людей,ні плач дітей
      не зупиняв.
І пухнучи від голоду вмирали,
А кат, мов навіжений реготав.
                 Надія КИШЕНЯ
До Дня пам’яті жертв голодомору та політичних репресій (в Україні щорічно відзначається в четверту суботу листопада) в читальному залі центральної районної бібліотеки презентовано книжкову виставку-реквієм «Голодомор – наша печаль і скорбота».
Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. З 1932 по 1933 рік від рук червоного сатани в Україні загинули мільйони людей. Задумаймося над цифрами: 17 людей - щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня. Проклята сталінська чума збирала покоси смертей, люди божеволіли, їли траву, кору дерев, зрештою, втративши глузд, вбивали рідних, видавали ворогові за обіцяні три колоски пшениці батька й матір.
У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі. Наша країна була житницею не лише континенту, а й усього світу. Небачений голод забрав у могили мільйони людей (від 3 до 12). Це була людоморська війна тоталітарної системи проти українського народу. Війна задля того, щоб підірвати коріння волелюбної нації, винищити цілий етнос, витруїти в серцях людяність, а натомість посіяти жорстокість і духовну неміч.
На книжковій виставці представлено документи, фотографії та публікації про геноцид української нації, спогади і свідчення очевидців, тих, хто у своїй пам’яті крізь роки проніс страждання та біль спричинені тоталітарним режимом. Заслуговують уваги книги «Жнива Скорботи» Роберта Конквеста, який ще у ті роки не захотів брехати і сказав світові про те страшне винищення; В.Борисенко «Свіча пам’яті»; В.Улянича «Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921-1933 роках»; книга-меморіал «Голод 33»; книга «Моєї пам’яті печаль», приурочена до 75-х роковин Голодомору в Україні, збірники «Голод 1932-1933р.р. на Україні: очима істориків, мовою документів», «Лиха коса голодомору: 1932-1933» та інші.
На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна змести сліди злочину. Можна враз і вдруге, і втретє переписувати історію на угоду влади чи ідеології. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Правду про страшні події. Це наша історія, і ми повинні знати і пам’ятати її.