Михайло Яцків
      5.10.1873 - 1.12.1961
Він, Михайло Яцків, письменник зі своїм оригінальним літературним кодом. Загадка його письма викликає подив і думку про якусь, притаманну лише йому, химерність прози, яка поставала з-під його пера.
Перші новели, здається, написані в традиційному ключі галицького письма, але в них вже вимальовується своєрідний почерк молодого Яцківа. У його первістках багато ознак традиційності світу і життя, і в цьому він подає руку Василеві Стефаникові, а Марко Черемшина знайде в ньому літературного побратима.
Михайло Яцків йде далі своїх перших творчих образків, узятих з життя, яке його тоді оточувало. В наступних новелах щезає географія його бойківського краю, натомість з'являється символізм і густа метафоричність письма, в яких нуртує європейський модернізм із питомо українським підґрунтям. Появляється оте химерне лише Яцківа - новеліста, яке десь і нагадує улюблений його напій «Чорна Індія»
Але Михайло Яцків невловимий для якоїсь певної традиції або читацьких уподобань. Його пізніші твори, які вже більші обсягом за новели, мають в собі багато рис реалізму, який нині нагадує француза Золя.
На жаль, обставини життя не дають Яцківу набрати розгону і вибратись на сильніші літературні позиції. Не важливо. Його місце в історії української літератури непохитне, і час не перекреслить зроблене ним.
... Для мене і далі найкращим твором М. Яцківа залишається новела «Гермес Праксітеля» - суголосна нинішнім воєнним реаліям в Україні.
                                                                                                  Василь Бабій