ВАСИЛЬ АТАМАНЮК

(14.03.1897-3.11.1937)

Ви бачите, як мало прожив цей письменник, чия ріка часу випливає із кінця XIX ст. і бере початок із Яблунева, а остаточно пересихає в 1937-му (страшному році для багатьох українських письменників) у Сандармосі.
Сорок років життя, але яких років. Воно, життя, В. Атаманюка насичене багатьма і багатьма подіями, бо це час Першої світової війни, української і жовтневої (скоріше перевороту) більшовицької революцій. І вже у 18 років перша опублікована поезія, і таких буде і буде. Варто б розшифрувати його творчий доробок, бо Василь Атаманюк, по суті маловідомий, а для багатьох просто ніхто. І це несправедливо по відношенню до нього. Адже залишив визначний слід, і не лише в літературі. Він бо ж був січовим стрільцем, пізнав війну (і назва його першої поетичної збірки суголосна цій темі - «Як сурми заграли до бою»).
Можна перелічити його поетичні і прозові збірки: «Чари кохання» (1921), «Хвилі життя» (1922), «Жовтень» (1924), «Дума про Степана Мельничука» (1924), «Галичина» (1925), «Зажурена флояра» (1928), «За Збручем грози» (1930), «Тяжкі роки» (1930), «Батіг і багнет» (1932), «Крізь кривду і кров» (1932).
Названі повісті стали лебединою піснею прозаїка і поета В. Атаманюка. Шкода, що нині ці твори невідомі і майже недоступні читачеві, бо вони талановиті і відображають нелегкий триб життя на західноукраїнських землях. За цими творами талановитого письменника можна було б вивчати історію страждань і боротьби галицьких селян у 20-30-ті роки минулого століття і мати більше уявлення про названі суспільні процеси.
Василь Атаманюк, який у часи Центральної Ради був секретарем місцевої газети «Боротьба», а в 1922-му переїхав до Києва і став членом літературної організації «Західна Україна», занадто довірився більшовицькій пропаганді. Від чого, подібно до інших галичан, і постраждав, бо став ворогом народу.
Сталінські дияволісти розстріляли його вкупі з відомими письменниками В. Підмогильним, Миколою Зеровим, М. Кулішем, Антоном Крушельницьким та ін.
Сумний, трагічний підсумок життя, але не роками вимірюється значення Василя Атаманюка, а його непересічною присутністю в нашій літературі. Його ім'я було, є і буде в багатостраждальній історії української літератури.
                                                                              Василь Бабій, член НСПУ