Народжені жити
Я бачила сон, він був кольоровим.
Усе у яскравих і світлих тонах:
Блакитнеє небо здавалось прозорим
І дівчина йшла в вишиванці в житах.

            Щаслива і горда, красива, мов квітка,
            Вся сповнена мрій, сподівань і надій,
            Пливла по житах. Мов по водах лебідка,
            Дерева й лани, мов вклонялися їй.

Ішла до мети, аж до тої вершини,
Яка так манила її із даля.
Ту дівчину звали усі Україна
І світлим було, як вона це ім’я.

              Та раптом з боків насунули хмари,
              Неначе прокляття жорстоке якесь,
              Неначе упала на неї зла кара,
              Немов би той світ проти неї увесь.

І вмить стало чорним усе кольорове,
І затряслась, застогнала земля,
Побачивши в небі гидке, двоголове,
Відроджене з попелу орленя.

            Летіло воно кігті ті розпустивши
            Давно виглядаючи жертву свою,
            Безжалісно в тіло дівоче встромившись,
            Клювало красу, мов ту чорну ріллю.

На думці одне – щоб до серця дістатись,
Щоб вдосталь жадобу  свою наситить.
«Матусю, вставай, пора прокидатись!»
«так-так… а про те, хто ж її захистить?»

                   І тут, увісні, я стаю отим житом,
                   Отим колоском невмирущим стаю.
                   «Вставай Україно, - шепочу – бо жити,
                   Тобі, а не вмерти у цьому бою!»

І з тих колосків, народжених жити,
Щоб знову і знову давати життя,
Ми всі змогли в воїнів перетворитись,
Що би змінити своє майбуття.

                  Бо в єдності лиш непоборна та сила,
                  Ми не загарбники -  захисники.
                  І встане поранена  монстром  Вкраїна,
                  І житиме поки на світі віки.

І падали воїни знову долілиць.
Мов ті колоски до сирої землі,
Востаннє промовивши «Я українець…»
І дибом все пір’я  було на орлі.

                   І там де, спинялося серце вояки,
                   Який захищав святу землю свою,
                   Умить зацвітали червонії маки.
                   Увічнивши славу солдата в бою.

То жито, то маки, то маки, то жито.
Їх всіх не забути, нас всіх не злічить.
Вставай, пробудись, ми народжені жити!
Повір, що настала сьогодні та мить.
                                                            03.08.2016 р.

                        Вкраїнські герої
Мого народу тернисті шляхи.
Від роду до роду лиш кров і страхи
І матері сльози, і втрата дитини,
І став мій народ, як ота сиротина.

А хто відповість чи признає провину
За знищений люд, за страждання  країни?
Так, все скінчилось і все вже позаду,
Все легко списати на помилку влади.

Та ні, не скінчилось, бо житиме пам'ять, 
І всі, хто загинув, в серцях разом з нами.
І з нами ще ті, хто те пекло червоне
Здолав й переміг попри всі перепони.

І поки ви з нами, навчіть нас любити
Державу свою і як слід оцінити
Всіх тих, хто свободу приніс Україні,
Щоб ми перед ними не мали провини.

Чи ми оцінили?.. напевно, ще ні,
Бо скільки їх вмерло на засланні,
Бо скілки скатовано в темних підвалах,
А скільки з боївок не повернулось?

А ті, чиє серце ще б'ється сьогодні,
Не мають упасти в забуту безодню.
Чи кожен отримав із них нагороду, 
За те, що у спадок приніс нам свободу.

Славні ви наші, борці за Вкраїну, 
Ті, що за неї ішли до загину,
Напевно, не має цінніш нагород.
Як нашу Вкраїну піднять до висот.

Я знаю, що прагнете цього найбільше,
Для вас Україна за все наймиліша.
Ніхто так не зможе прожити, як ви,
Страждати,як ви і любити, як ви.

А ми – українське нове покоління –
Не нехтуймо цим нашим скарбом безцінним,
Вони ж – джерело із водою живою –
Всі наші повстанці, вкраїнські герої.

Я, Україно, нестиму з тобою твій хрест.
Я, Україно, нестиму з тобою твій хрест.
Хоч і мій нелегкий, але твій ж бо найтяжчий у світі.
Й молитиму Бога, щоб дух твого люду воскрес,
Й чекатиму цього щодня, щогодини, щомиті.

Чекатиму, рідна, не просто в німому мовчанні,
А поки Господь мені сили на світі дає,
Хай голосу могу палке і нестримне звучання
Тобі піднесе те, що серце плекає моє.

Я бачу, стражденна, що муки твої є тяжкими.
Ти стільки зазнала ганьби через своїх дітей.
Але не бувають дороги до щастя легкими,
Я вірю: настане час правди і нових ідей.

Кожен з нас – то є крапля в великому морі життя.
І, здається, що може та крапля у морі змінити?
Та разом ми сила і в наших руках майбуття,
Й ради цього повинні на світі ми нашому жити.
                                                                 2008 р.

Як ту зернину, доглядаймо слово.
О слово, життєдайне джерело,
Що є ти першим над усім началом,
Бо ще нічого в світі не було,
Лиш тільки ти з Величних уст звучало.

     І ти звучиш й сьогодні поміж нас
     В молитві, в пісні, у віршах поетів
     Ведеш по світі й напуваєш нас,
     Й є найцілющим ліком на планеті.

Ти мов зерно те,вибране дбайливо,
Руками світлого, палкого сіяча,
Впади в поживний грунт й твори нам диво,
Не допусти, щоб нам всім замовчать.

     Пливуть роки, ніяк не повернуть їх.
     На зміну нам приходять люди знову.
     Проте назавжди буде незабутнім,
     Той хто у душах наших сіяв слово.

А сіячів нам слала щедро доля,
Їх імена засяяли, мов зорі.
Словами їхніми ми здобували волю,
Й немов мечем долали різне горе.

     Шевченка слово істинне, пророче
     Нам і сьогодні, мов дороговказ,
     І  Укаїнки щирі, ясні очі
     У кожній хаті дивляться на нас.

Каменярем Франковим дух піднявши
Ми здобували стільки перемог
І стільки труднощів в свій час здолавши
Ми йшли за тими, кого слав нам Бог.

     Сковорода – філософ і мислитель
     Шукав ту істину цього буття,
     І Гоголь намагався пояснити,
     Як бачив світ він іншого життя.

І в слові Стуса дух не переможний,
І Симоненка палкість і любов
В наших серцях посіяв слово кожний,
Хто задля слова на цей світ прийшов.

     Як ту зернину доглядаймо слово
     І пронесімо його від часу в час,
     Бо лиш воно знайде безпомилково
     Дорогу істини, омріяну для нас.
                                                    22.08.2016 р.