Василь Олійник
5.02.1948 - 6.02.2016
Сімдесят років Василеві Олійнику.
Ювілей, який він уже, на жаль, не відсвяткує... віджив. Відсвяткував, відбув свою життєву долю і пішов у позасвіти. Та залишився його символічний рушник, на якому червоними та чорними кольорами вишите Василеве буття.
І розцвіли на ньому його дитинство, юність, навчання і праця ( в Долинській районній газеті «Свіча»), його творчі успіхи, поезія, проза, нариси журналіста, яким він був. І все це позначене його розумом, талантом, любов'ю, патріотизмом, жадобою служіння літературі і людям.
Понад десять поетичних збірок вийшло з-під Василевого золотого пера. Всі не називаю, лише кілька назв: «Толока», «Княгиня», «Крижма», «Стремено», «Гармонія площин».
Життя поетове було гармонійним у його прагненнях і втіленнях, творчих досягненнях і успіхах, громадському служінню суспільству, у своїх почуваннях і душевних поривах.
Василь Олійник був активним членом Національної спілки письменників України і спілки журналістів. А ще довголітній голова долинської «Просвіти». По ньому залишилися добра слава творця і організатора щорічного свята ліричної Франкової поезії в Лолині, яка і нині живе і діє, як добре пам'ять про самого Василя Олійника.
Він поет, творець зрілого, метафоричного слова, розчиненого і замішаного на любові, жертовності, слова високого духовного польоту, небайдужого до країни, людей, родини. Його лірика м'яка, довершена, орієнтована на кращі зразки цього жанру у вимірах всеукраїнських і європейських.
Про нього нагадуватимуть, без нього, але з його невмирущим серцем, житимуть створені у часи натхнення поезії, даровані людям на естетично-духовний спожиток, на утвердження безсмертного українського слова.
                                                                                                    Василь Бабій