Тарас Мельничук
(20.08.1938 - 29.03.1995)
Чи усвідомлюють гірські Уторопи село, що колись значилось як містечко, якого геніального поета народила та місцевість, що зупинилася по дорозі на Косів?
Ім'я нерідко визначає і долю людини. Тарас - означає борець. Наче Шевченко позичив це ім'я і вділив трохи таланту, і не пошкодував частину своїх поневірянь і страждань тіла і духу.
"Не вір словам" - сказав Тарас Мельничук. Це перегукується з Лесею Українкою: "Слова - монети, їх люди можуть підробляти". У цьому щось є від щоденного, побутового брухту нашого словоблуддя. Але не стосується слова поетичного Тарасового і Лесиного. Чисте золото їхньої поезії не підробляється, не береться іржею кривди і брехні, бо є самою правдою.
Але ця правда поезій Тараса Мельничука була ворожою радянській системі. І Тарас це відчув: караюча рука безбожної влади безжально стискала не раз горло поета, надіючись видавити його душу і розтерти в порошок. Не вийшло. Дух був сильний і став ще сильніший, а любов до вільної, омріяної України тільки помножилася. Не пам'ятаю буквально Тарасових слів, але десь так: не хочу десять сонць, дайте мені Україну! Як кредо ці слова були винесені на книжку його поезій "Чага". Він наче заповів собі легендарне і символічне ім'я через однойменну книжку "Князь роси". Але ця роса не щезла під промінням сонця-часу, а стала перлами його прекрасних, щемких і поліваріантних поезій. Дивні ті поезії, крізь їх кришталь світ втрачає свою банальність, має вигляд свята і божественності змісту із загадкою таланту, що за Тютюнником є виявом великої любові до рідного краю. Кажу не без пафосу, а єдино з любові до Тарасового дару - безсмертного слова.
                                                        Василь Бабій, член НСПУ