Неоніла СТЕФУРАК
У неї дім вибудуваний метафорами слів, де і фундамент, і дах органічні і напрочуд естетичні. Це строга архітектура слова, де зійшлися готика і бароко смислів, які з наскоку не засвоїти, але, засвоївши, вже не хочеш відпускати від себе.
І так ідучи «за плугом сонця» (назва першої збірки Неоніли), перебуваючи в проміннях сонця поезії, яке не заходить за обрій буденності і побуту, перебуваєш на засіяному зернами поезії полі слова Неоніли Стефурак. Плинність моїх слів неадекватна образу високого вірша поетеси, яка вміє дати раду витворених нею асоціацій, символів раптових осяянь, що наближають вас до розуміння Бога. І саме про це, на мою думку, є інша збірка поезій «Душа». В ній поетеса стає ще ближчою до Господа, якому в людині найбільше йдеться про душу. Душу, люблячу Бога і людей, не раз спокутувану бозна ким і чим, але не розтрачену на дрібнички буття, а спрямовану на пошуки добра і вищих, позаземних смислів.
Жоден рядок Неонілиних поезій не написаний абияк, навмання, а вивірений, точний, вдалий і завжди на місці, служить загальній гармонії твору, а тому захоплює, гарно дивує і приносить радість пізнання справжньої поезії.
Ця поезія розвитку, еволюції кращого до ще кращого, вищого, заглиблення у розкіш спілкування з прекрасним словом. Ще були збірки поезій «Голуби і леви» і «Заметіль» з її потужною енергетикою пізнання добра і зла, творення образу світла і любові.
Багато поезій стали одкровеннями в новій своїй, пісенній іпостасі. І чарують тепер вже слухача, даруючи радість співтворчості і співпереживання, без яких цей світ був би безрадісний і банальним.
Неоніла Стефурак створила свій поетичний дім і гостинно запрошує до нього всіх, хто любить поезію.
       Василь Бабій, член НСПУ