ІВАН КОЗАЧЕНКО
В нього козацьке прізвище. Не дивно, бо його предок прибув в Серафинці ще десь у XVIII ст. і був з козацьких країв.
Мав 36 років, коли покинув свою хату за Переводом і перевівся в кращий світ. Мало жив, наче війна його, Івана, забрала. Таки мав свою війну, як японський самурай. Війну проти совітів, бо мав членство в юнацтві УПА. Вів непримітну війну з тим ладом, писав антирадянську поезію, але в шухляду. Ця війна і забрала Іванове життя.
А так був вчителем української мови і літератури. Працював журналістом в городенківській газеті. Мав гарну жінку Богдану, Данусю і двох не менш гарних дітей: Марійку і Славка.
Не дочекався внуків, як і своїх книжок за життя. Встиг написати дві історичні повісті: про Романа Мстиславовича, князя галицько-володимирського і Семена Височана -«Хмельницького» галицької землі.
Поезія в Івана Козаченка оригінальна, юнацька, запальна. Не раз іронічна. Серед тем вирізняється про вояцтво УПА і його боротьбу.
Інтонація його поезій впізнавана якось так виразно, по-серафинецьки із сільськими пейзажами і особливим, притаманним цьому селу, ладом.
Любив Шевченка, Франка, козацтво і хата його мами Анниці мала особливий козацький дух. На стінах висіли картини Із козацькими сюжетами. Оправдовувалося Іванове прізвище, бо і він був козаком української поезії.
Відомий бібліограф Володимир Полєк увів Іванове ім'я в свій бібліографічний словник і назвав його українським письменником. В минулому році брат його дружини Мирослав Дранчук видав книжку «Поступ», яка увібрала всю Іванову творчість.
6 жовтня відбудеться 1-е літературне поетичне свято «Свіча поезія» імені І. Козаченка. Засновано і премію його імені.
Горить свіча поезії. Іванової в тому ж числі. Пам'ятаємо, брате Іване!
                                                                                  Василь Бабій