25 лютого –  день народження Лесі Українки, Лариси Петрівни Косач-Квітки (1871-1913). Вона прожила лишень 42 роки, однак встигла стати культовою письменницею. Жодну жінку в українській літературі не шанують так, як її.
Одна з найяскравіших представниць українського модернізму, вона виявила свій геніальний дар у різних іпостасях: поетеса, драматург, критик, публіцист, прозаїк. 
25 лютого на абонементі центральної районної бібліотеки ім. М.Яцківа пройшли поетичні хвилинки «Високе світло імені та слова», присвячене дню народженню геніальної поетеси.
Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень!
Гордий дзвін її імені в серцях мільйонів людей породжує не тільки спогад про „Лісову пісню” або „Досвітні огні”, але й палку любов до великої поетеси і гордість за свій народ.
Творчий набуток Лесі Українки в усьому невичерпний і неосяжний. За сміливість думки й глибину поглядів, за громадянську мужність і суворе подвижництво її в різний час називали по-різному. Велике серце мала Леся Українка. Впродовж усього свого свідомого життя воно пломеніло, промінилося, горіло… 
„Стоїмо перед Лесею, як перед пречистою і святою душею України", - написав заслужений діяч мистецтв України Ярема Гоян у книжці „Світло з неба", яка стала сповіддю його душі і серця. В його словах - любов усього українського народу до своєї улюбленої письменниці:
„Лице, красиве, як у богині, лице Дочки Прометея, яка віддала народові вогонь любові, і спалювала себе в цій любові, і згоряла в тяжкій тридцятилітній борні з хворобою, і терпіла, як прикутий до скелі бог вогню, але в битві оновлювався її дух і набиралося сили молодості на всі віки її безсмертне слово, як пророкував Шевченко, „воно знову оживає і сміється знову", і йде зі своїм народом через історію володарка вогню, пророчиця, сяйлива красуня нації, сучасниця наша з пісенним іменням: Леся Українка".