Воскреснемо! Бо земля наша, хоч і розіп’ята на хресті історії, але свята. Воскреснемо! Бо ми вічно були на цій Богом даній землі як народ, і помолимося, хай рідне небо пошле нам силу для життя й воскресіння.
                                                                                                   Ярема Гоян

Ярема Гоян (11.07.1940, с Долішнє Залуччя Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. – 28.09.2018, м. Київ) – письменник, журналіст, мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв України. Чверть віку очолював видавництво дитячої літератури «Веселка»,  член Національної Спілки письменників України.
Вчився у Долішньозалучанській сільській семирічці, закінчив Снятинську СШ ім. В. Стефаника (1956), факультет журналістики Львівського університету ім. І Франка (1964).
Творчий шлях проліг через районні, обласні та республіканські газети – розпочав працювати у Снятинській районній газеті «Колгоспник» (нині «Голос Покуття»), у львівських газетах та столичних виданнях. У 1987 р. доля привела його у дитяче видавництво «Веселка» головним редактором, шеф-редактор журналу «Веселочка» (з 2005); 25 років разом з веселчанами випускав українські книжки для дітей та піввіку плідно працював у царині мистецтва українського слова. Ярема Гоян 25 років очолював видавництво дитячої літератури “Веселка”. Під його керівництвом в радянські часи видавали В.Стуса, Т. Шевченка та інших українських письменників. Я. Гоян пішов із видавництва взимку 2011 року, щоби бути поряд із хворою дружиною.
Свою творчість Ярема Гоян присвятив людям, серед яких виріс, рідній землі, про яку писав з великою любов’ю, передавав читачеві особисті життєві враження, що глибоко запали в душу. Автор повістей та оповідань «Вогні яворові» (1984), «Перстень верховинця» (1989), художніх оповідей «Рушники» (1975) і «Славичі» (1979), краєзнавчих книжок «Моршин» (1973), «Немирів» (1977), «Львівщина» (1982), публіцистичних видань «Воскреснемо!» (2000) та «Присвята» (2001). Особливе місце у творчому доробку посідають книги, які популяризують графічну Шевченкіану великого родича, художника, Шевченківського лауреата Василя Касіяна. Це книги «Титани нації», «Пророк», «Світло з неба».
Подією в незалежній Україні стало академічне видання «Кобзаря» («Веселка», 1998) з ілюстраціями Василя Касіяна і розповіддю про його Шевченкіану. Видавництво «Веселка» вперше в Україні випустило у світ «Буквар» Тараса Шевченка через 130 років після його створення. Долі Шевченківського «Букваря» присвячено перше в Україні есе-дослідження Яреми Гояна «Воскресни, мамо!» (2006).
Літературно-публіцистична і мистецька творчість Яреми Гояна відзначена національною премією України імені Т. Шевченка (1993) за повість «Таємниця Лесикової скрипки» та іншими літературними преміями – імені Олени Пчілки, Марка Черемшини, Івана Огієнка, Ярослава Галана.
Своєрідними в українському книговиданні є публіцистичні есе Яреми Гояна у книгах «Воскреснемо!» («Веселка», 2000) та «Пророк» (2006), щедро ілюстровані унікальними творами графіки Василя Касіяна. Це книжки, що виросли з одного кореня роду, в якому є два Шевченківські лауреати: Ярема Гоян – племінник Василя Касіяна, тож у книжках поєднане письменницьке слово і живий графічний касіянівський штрих.
Справжній подвижник і видавець дитячої книги, будівничий в царині духовності, оборонець рідної мови, талановитий письменник Ярема Гоян вів значну громадську роботу: член Ради Національної Спілки письменників України і Центрального правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка,  багато років очолював журі літературної премії ім. Лесі Українки, голова журі премії імені Олени Пчілки, заснованої видавництвом «Веселка» у 1991 р., член журі премії Івана Огієнка.
Займався просвітницькою і благодійною діяльністю. Величезну кількість книг подарував багатьом українським бібліотекам, зокрема рідній Снятинщині. Вагомим здобутком у творчому доробку Яреми Гояна є художні повісті й новели, повісті-есе про видатних діячів української культури, що віддали себе на жертовний вівтар задля воскресіння України. Серед них книги про письменників Марка Черемшину, Василя Стефаника, Ольгу Кобилянську, Олеся Гончара та багатьох інших. Автор з любов’ю пише про великих синів і дочок рідного українського народу, які жили і живуть для України. Син покутської сторони, він мав перед собою високий духовний вівтар домашньої моралі, маминої молитви, татової науки.
За вагомий особистий внесок у розвиток книговидання і поліграфії та з нагоди 1000-ліття літописання і книжкової справи в Україні Указом Президента України присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України» (2000), нагороджений знаком «Відмінник освіти України» (2000), дипломом Почесного члена Товариства «Просвіта» і медаллю «Будівничий України». Лауреат літературної премій ім. Я. Галана (1975), лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка (1993),  Марка Черемшини (2000), І. Кошелівця (2000), Олени Пчілки (2001), просвітницької ім. І. Огієнка (2006), літературної ім. Василя Стефаника за книгу «Воскресіння Сонця» (2017).