ДОВБУШ-ЦЕ МИ
Олекса Довбуш - це наш Робін Гуд, в образі якого стільки ж легендарного, як і життєвого.
Довбуш - це гуцул, галичанин, частина якого в кожному січовому стрільцеві, в кожному воякові УПА.
Довбуш - це народна стихія, яка не терпить наруги над собою, поневолення плоті і духу, яка прагне самоутвердитися попри важкі обставини життя.
Довбуш - це шалене прагнення справедливості ціною життя, чужого і свого, прагнення людського права через силу і жертву суду не Божого, не тодішнього, чужинецького, а свого, народного, звичаєвого й іноді жорстокого.
Довбуш - це правда народу, що не визнає чужу кривду, навіть якщо вона утверджена неправедною віковічною нормою тодішнього суспільного буття.
Довбуш - це освячене любов'ю народу бунтарство на грані, а іноді й за гранню, порушення Божих Заповідей, це гріх, часто не замолений, але усвідомлений, на зриві відчаю і безсилля вчинити інакше.
Олекса Довбуш - це ми, які хочемо волі, щастя, багатства, а головне - великої справедливості, до якої прагнуть віками і утверджують віками, а хочеться негайно, бо життя коротке.
Довбуш - це ім'я, яке забуваємо, але воно живе в нас і спливає в свідомості, бо не можна забути себе, і ми будемо ходити з «Довбушем молоденьким, попід гаєм зелененьким», бо Довбуш - це пісня, яка вічно з нами.
                             Василь Бабій, письменник, просвітянин, краєзнавець