Бути з Шевченком 
           9.03.1814-10.03.1861
Коли говорити про Т. Шевченка, обов'язково все обернеться банальністю. Бо вже скільки сказано про нього і так мало зроблено для нього, а головне для себе. Все-одно мучитиме думка, що ти його не знаєш. Чи знаєш дуже трохи і поверхово. Чи згадуєш лише 9-го та 10-го березня. Ми прирівняли його день уродин до дня жінки 8-го березня. Так наче увага жінці чи Шевченкові потрібна один день на рік. Часто формально і щоб відзначитись.
Ми не розуміємо до кінця Шевченка, як і України. Вони невіддільні одне від одного і є своєрідною Атлантидою, яка і є, і вже нема, але вона тебе переслідуватиме своєю нероз¬гаданою загадкою все життя, бо нікуди із нього не щезає.
Хто він Тарас Шевченко? Кобзар, який не грає на кобзі, гайдамака гострого слова, перебендя який сам по собі без поводиря, причинна Катерина скривджена москалем, самотня тополя серед української пустелі, Ярославна, яка досі плаче по Україні, але вірить, що вона повернеться до неї, як князь Ігор з походу? Чи може вічний Заповіт, при чому старий і новий разом взятий і досі українцями не взятий до обов'язку і не виконаний чи сповнений частково?
Думайте, читайте, обніміте і найменшого брата і просіть за Шевченком Бога подати єдиномисліє і братолюбіє.
Засвітіть свічку Шевченкового слова, поставте на підвіконня, нехай ніч стане світлішою і повірте Шевченковому:
«Світає, край неба палає», і день, що надходить буде і Шевченковим днем.
                                                                                                           Василь Бабій