ЛІНА КОСТЕНКО
Вона поетична легенда української літератури вже за життя. Може Тараса Шевченка краще знають за Ліну Костенко. Але точно вони обоє в одному ряду, на одній полиці геніїв поезії. Ліна Костенко продовжує Шевченкову справу виховання мовою високого слова нових поколінь українців.
А може й не йдеться про якесь ледве не шкільне виховання, бо сам по собі її естетичний ідеал поетичного слова проникає в душу читача і там постає краса і трагізм світу. Тоді в душі починають бриніти нотки шляхетності і прагнення благородства.
Кожен рядок Ліниної поезії утримує невидимі таємниці і загадки людського буття, пропущені крізь високий стиль слова поетеси. Образи її метафор заворожують і сприймаються як дар Божий. А епічна структура її віршованих романів «Маруся Чурай» і «Берестечко» робить історію привабливою для нашого пізнання і розширення розуміння глибинних пластів буття українців. Крізь пісню Марусі Чурай і тяжкі роздуми гетьмана через поразку, яка нанесла рану тілесному і душевному єству українців, що прагли вікторій у своїй війні.
Історик-мислитель- поет, Митуса і Боян, Величко і Самовидець - все це геніально поєднується в поетесі. І прояв шекспірівського розтину драми і трагедії.
І все ж лірик, романтик, крізь парадигму образного словодійства, яке доступне читачеві через уявну простоту і доступність розуміння священнодійства поетеси, чий світ складніший ніж би нам здавалося.
Ліна Костенко розуміє значення поезії, художнього письма і втрату часу, про яку не варто аж надто журитись заради творчості.
Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюся на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
                                                   Василь Бабій