Є. Маланюк із найвидатнішого поета української еміграції
перетворився на класика української літератури ХХ ст., його
поезія – не лише крик зболеного серця, а ще і гарт, очисний
вогонь, через який проходить наш народ на нелегкому шляху
до своєї державності й духовності».
                                       М. Ільницький
Мій ярий крик, мій біль тужавий,
випалюючи ржу і гріх
Ввійде у складники держави,
Як криця й камінь слів моїх...
                         Є.Маланюк
01 лютого у читальному залі Публічної бібліотеки ім.М.Яцківа пройшла літературно-музична композиція «Кленові листки-пелюстки долі Євгена Маланюка» (до 125-річчя від дня народження).
Євген Маланюк – український письменник, поет, публіцист, літературний критик, одна з найяскравіших постатей вітчизняної літератури XX століття, її безумовний класик. Усією творчістю він прагнув сприяти відродженню української держави для сильної та самобутньої української нації, - зазначила Любов Цинюк, провідний бібліотекар, коротко ознайомлюючи з життєвим та творчим шляхом. 
Із відпущених Богом 71 – 50 Євген Маланюк прожив на чужині. Там і вмер. Але любов та шану до отчої землі зберіг назавжди, вболівав за її тяжку долю і присвятив Батьківщині багато творів.
Вірші бентежать наші серця, западають у душу „пелюстками Долі” патріота Маланюка.
Десь сіре поле в чорних круках, що пророкують: кари! кар!
А я тут, на чужинних бруках,
Чужий – несу чужий тягар.
А я на полум’ї  розлуки
Назавжди спалюю роки,
І сниться степ Твій, сняться луки
І на узгір’ях – вітряки.
Там свист херсонського простору!
Там вітер з кришталевих хвиль!
А тут : в вікні опустиш штору –
І п’єш самотній, смертний біль!
Т.Салига пише: ”Євгенові Маланюку довелося стерпіти 48 еміграційних літ, проте йому судилося не найважча доля. Він усе ж обминув Соловки чи Колиму, а точніше – ранню смерть і, головне, не був переслідуваний творчими кон’юнктурами. Він прожив поза Україною, але з Україною в серці”. Так, в Україні Маланюка могла чекати тільки доля „Розстріляного Відродження”. Поет врятувався еміграцією, проте рідних доля не помилувала: брат Сергій і сестра Єлизавета померли голодною смертю в 1922, брат Онисим, який працював комісаром культури в Ленінграді, пропав безслідно. У тенетах і катівнях енкаведистів тоді зникали тисячі невинних людей, розчавлених під колесами в час нібито випадкови аварій...
Огляд літератури «Євген Маланюк -  самобутній митець української діаспори» провела Світлана Сенеджук, бібліотекар II кат.
Своїми роздумами про творчість Євгена Маланюка поділився письменник, краєзнавець, член НСПУ Василь Бабій. 
Тож пам’ятаймо тих, хто вірою і правдою служив своєму народові, своїй землі, – зазначив у своєму виступі письменник.
Поезію Євгена Маланюка читали Василь Бабій, Марія Сем’янів, Галина Магас.