До 125 річниці з дня народження Мирослава Ірчана( Андрія Дмитровича Баб'юка), українського поета, прозаїка, публіциста, драматурга, перекладача, літературознавця, журналіста, історика, видавця.
Нашим сучасникам мало що скаже ім'я Мирослава Ірчана, хоча в Україні на початку трагічних 1930-х років воно було у багатьох на слуху не тільки в Україні, але і в багатьох місцях світу, куди закинуло українців.
Його життєвий шлях вибивався з поміж інших тогочасних доль, хоча ті часи спокійними аж ніяк не назвеш.
А початок життя майбутнього класика української поезії почався з самого серця Гуцульщини. Андрій Баб'юк (таке справжнє ім'я поета) народився 14 липня 1897 року в селі П'ядики Коломийського повіту (нині Коломийського району Івано-Франківської області) в бідній селянській родині.
Закінчив сільську школу, потім 6 класів Коломийської гімназії, а 1914 року – вчительську семінарію у Львові. 
Під час навчання в семінарії Андрій вступив до військово-спортивного товариства «Січ», що вплинуло на його подальшу долю. «Січ» з початком Першої світової війни стала фундаментом корпусу січових стрільців (УСС) у складі австро-угорської армії. 
Андрій служить в УСС підхорунжим, воює, одночасно редагує газету «Стрілець». Тоді ж народився Мирослав Ірчан - літературне псевдо молодого журналіста і поета.
Від 1918 служить – в УГА, 1920 – у складі Червоної армії, 1921 – викладачем військової школи, співпрацював із журналом «Галицький комуніст».
1922-23 рр. М. Ірчан виїжджає до Чехословаччини, навчався в Карловому університеті. У жовтні 1923 року він виїхав до Канади, друкувався в місцевій українській пресі, редагував масові українські журнали «Робітниця» і «Світ молоді», був секретарем заокеанської філії Спілки пролетарських письменників «Гарт».Там і вийшли першодруком та побачили світло рампи драми «Дванадцять», «Родина щіткарів», «Підземна Галичина».
Улітку 1929  року Мирослав Ірчан повернувся до Харкова і очолив літературну організацію «Західна Україна», редагував однойменний часопис та журнал «Сільський театр». 
Творча спадщина М. Ірчана-прозаїка цікавіша для нинішнього читача, ніж драматургія. У кращих новелах і повістях письменник розкрив трагедію знівеченої долі галицького селянина. Крім прози В. Стефаника, на молодого письменника справила великий вплив творчість М. Яцківа. Після В. Стефаника в українській літературі, мабуть, ніхто так не передав моторошну правду болів і страждань, що їх зазнає проста людина в несправедливому суспільстві, як це зробив М. Ірчан, ніхто не володів такою вразливістю до фізичного і морального бідування людини праці. Більшості його героїв судилася доля тих, хто «ніколи не знав спочинку: запряжений до старості в тяжкий віз життя – тягнув його всіма жилами і ніколи не міг заснути з радісною думкою, що завтра буде інакше, як сьогодні». 
Мирослава Ірчана і його групу «Західна Україна» нещадно шматували офіційні комуністичні критики. Проте він брав активну участь у громадському й літературному житті країни. Пише п’єси, повісті та велику кількість оповідань. Прозові твори й поезії Ірчана друкувалися в різних журналах і альманахах «Всесвіт», «Західна Україна», «Зоря», «Нова громада», «Семафор у майбутнє», «Червоний шлях».
28 грудня 1933 року Мирослава Ірчана  заарештували за приналежність до націоналістичної української контрреволюційної організації, яку чекісти, не напружуючись, назвали Українською військовою організацією, яка існувала насправді за межами СРСР.
28 березня 1934 року судова "трійка" і Колегія ГПУ засудили письменника на 10 років концтаборів.
1 жовтня 1937 року судова "трійка" УНКВС Ленінградської області переглянула справу і повторно засудила Ірчана до розстрілу. Його разом з Лесем Курбасом, Валеріяном Поліщуком, Матвієм Яворським було розстріляно 3 листопада 1937 року.
Мирослав Ірчан реабілітований посмертно 3 квітня 1956 року після смерті Сталіна 
У радянські часи  двічі виходили двотомники його творів, але масовому читачеві високоталановитий митець і сьогодні залишається невідомим, адже ні літературознавчих, ні історико-публіцистичних розвідок про нього, за винятком коротких інформативних статей, так і не написано.
Вся його творча і суспільно-політична діяльність були направлені на захист честі і гідності простого українського народу, але поет був знищений сталінським режимом, як і все талановите і високодуховне в Україні, що цілеспрямовано нищилось російсько-радянськими імперськими режимами.