ОЛЕГ ЛИШЕГА
Олег – ім'я княже і життя поетове було творенням власного князівства. В поезії вже є князь роси – Тарас Мельничук.
Але на світі було багато князівств. Поетичні князівства не ворогують, мирно сусідують і розвивають власну територію.
Олег Лишега мав і нам залишив у спадок розкішний простір поезії і прози, позначені кодом геніальності. Робив він це, на перший погляд невимушено, легко і просто і поставали метафори космічного буття, творчі образи створеного ним світом, для якого Олег був богом. Язичницьким богом, бо поезія його близька до природи і дуже, даруйте, природно божественна.
Бог створив Адама, як першу людину із глини, вдихнувши у неї життя.
Олег мав для себе оригінальне заняття – із глини створював особливі фігурки людей, наслідуючи Бога і перших ремісників в історії людства – гончарів.
І ось так, де словом, де працею рук Олег Лишега витворив своїх два світи. Але насправді вони два в одному, взаємопов'язані, взаємопроникні, народжені творчою уявою письменника і виражені пластикою і технікою слова Божої глини, яку Творець благословив на потребу непересічної людини.
Олег Лишега – це порив духу і прорив особливої енергетики таланту, сили волі і польоту фантазії. Можливо його кредо, як людини втілено в рибу, яка б'ється об лід, щоб вирватись із панциру несвободи, заради ковтка свіжого повітря волі. Риби, як символу Христа, що прочитується в давніх мозаїках Святої землі.
Олегові творчі пошуки – це пошуки саме його Святої землі, яку він обітував і жив на ній, і звав до неї тих, чий дух не скорився обставинам буденності.
Олег Лишега відійшов за власним пророцтвом («я умру взимі») у найбільш нетворчу холодну пору, коли улюблений його ліс, його земля сплять. І сам пішов на вічний спочинок, залишивши нам живий смак слова і теплу плоть глини.
                                                                                      Василь Бабій