Василь Стус
Сказати хоча б лаконічне слово про Стуса Василя нелегко й відповідально. Вся його творчість – це згусток Божої енергії дарованої йому, без сумніву великому поетові XX століття. Інакше – поетові на віки віків. Поезія Василева – велика зоря, яка яскраво засяяла і лише більше розгоряється, заповнює поетичний простір.
На моє розуміння Василь Стус  –  Гомер української поезії, що живить потужним духом всіх, хто має сильну уяву, щоб відкрити для себе надприродність і живу енергетику Василевого сакралізованого слова.
Тканина його поезії непроста, майстерного, шедеврального, зразкового ткацтва, і на позір складна, з глибоким підтекстом, шифрами і загадковими кодами, через прочитання яких відкривається інша реальність, прозріння і осіяння потужної думки.
Як на мене, творчість Василя Стуса стоїть осібно в нашій українській  літературі і вона не для простого розуміння, не для легкого співання. Вона, поезія Стуса академічна і водночас на зразок класична, багатовимірна, багатоярусна. Висока, як Еверест і глибока, як Маріанська западина. До неї підніматися і до неї пірнати, так і не сягнувши дна, бо там нема жодної мілини. Зате на її вершинах осягаєш всю красу світу, всю його панорамність і відчуття польоту.
Не претендуючи на оригінальність, хочу ставити Василя Стуса поруч з Кобзарем, Каменярем, Українкою. Сам же він  – Велет, Прометей, Борець і все це із великої літери.
Його життя забрала сатанинська влада росії, яка і нині є демонічною. Життя, але не героїчний дух Василевої поезії, яка поза часом, а тілесне життя, в якому билося його героїчне серце, його подвиг віддане Україні. І Стус був, є і буде Василем Українцем. Його ім'я, його поезія – це Вічність,яка не лякає, а дає любов і наснагу до життя.
                    Василь Бабій, член НСПУ