Климентина Попович-Боярська 
                1863-1945
Час - руйнівник має велику силу, а іноді подає і немалу милість. Одні люди померши западають у повне забуття, але інші (їх дуже мало), очевидно улюбленці Бога отримують більшу чи меншу дозу безсмертя.
Такою стала Климентина Попович, уродженка с.Велдіж (нині Шевченкове) Долинського району. Можна величати цю жінку як поетку і прозаїчку. Подібних її в XIX ст. було небагато, а котрі й були, то їх решето часу пересіяло.
Розпочинала Климентина Попович друкувати свої твори у журналі «Зоря», «Перший вінок». Тоді була помічена Іваном Франком за свій талант. І не лише...
Поезія її фольклорно-лірична -  романтична. Близька до народної. Є в неї і поема «Звичайна історія».
В жанрі прози залишила читачам оповідання, зокрема, про священиків. Не дивно, адже була одружена зі священиком. Маємо оповідання із життя галицької інтелігенції, такі як «Не судилося», «Епізод життя», а ще «Сільські політики».
Не небагато, але тут літературно-психологічна картина її, Климентини, часу, дюдей, що оточували письменницю.
Із своїм чоловіком мали п'ятеро дітей. Чоловік створював у сім'ї іноді нестерпну атмосферу. Він майже все життя ревнував Климентину до І.Франка. Цілком немарно, бо той, майже непомітний зв'язок з Каменярем давно вистиг в повітрі. Хоча пам' ять серця вразлива річ.
...Климентина Попович залишила у записі добрі спогади про І.Франка та Н.Кобринську. З неї була також вдала громадська діячка щодо жіночого руху в Галичині.
Померла письменниця на Тернопіллі, в с.Бабинці Борщівського району. Нині це Чортківщина.
Варто видати окремою книжкою її твори.
P.S. Між іншим, дружину В.Черчеля також звали Климентиною.
                                            Василь Бабій, член НСПУ