Михайло Яцків…Життя цього талановитого оповідача різних художніх історій було довгим і складним.
Народився Михайло Яцків 5 жовтня 1873 року в селі Лесівка на Богородчанщині, в селянській родині. Навчався в Лисецькій школі, пізніше в  Станіславівській гімназії, звідки був виключений за участь в таємному гуртку, в якому поширювалися соціалістичні ідеї, що володіли тоді умами молодих.
Відтоді починаються поневіряння М.Яцківа. Йому не вдається закінчити Бережанську гімназію, не складається спроба монашого життя. Не принесло ні статків, ні слави життя актора мандрівного театру.
Ті, хто бачив його на сцені, вважали, що Яцків «розминувся зі своїм справжнім покликанням», що життя мав присвятити театрові. Уперше спробував себе як актор у мандрівному театрі Степана Курбаса (Яновича), потім виступав у театрах Львова. І мав неабиякий успіх. Франко зворушено дякував йому за роль Миколи Задорожного в «Украденому щасті».
1897 року М.Яцків прибув до Львова (це вже назавжди), де отримав посаду службовця страхово-кредитного товариства «Дністер».
1899 року «Літературно-науковий вісник» на своїх сторінках помістив шість дебютних оповідань 26-річного М.Яцківа. 1890 рік приносить йому новий здобуток – збірку «В царстві сатани», а 1902-й рік позначений виходом у світ повісті «Огні горять». В 1905 році творчий доробок молодого письменника збагачується книгою новел «Душі кланяються».
Добре привітали М.Яцківа знані майстри пера:  Іван Франко високо цінив новелістичний талант Михайла Яцківа; Леся Українка: «Яцків тепер наймодніший з молодих белетристів у Галичині… Він пише досить нерівно, часом дуже гарно, часом тільки чудно, але таки частіше гарно». Василь Стефаник: «Читав Ваше «У наймах» – річ дуже гарна, найліпша зі всего, що молоді понаписували».
І  про що б Михайло Яцків не писав – село, школа, гімназія, військо, релігія, мистецтво, банк, – його художній світ безжалісно показує фальш тодішніх реалій життя, не прикрашає його барвистими шатами слів і образів. І де б він не був, і що б не робив – по всьому залишає світ художніх образів як відбиток тієї дійсності, яка оточувала його.  
Михайло Яцків увійшов у літературу як письменник-експериментатор, який прагнув розкрити таємниче, невідоме, непідвладне розуму, активно у своїх творах послуговувався засобами суміжних мистецтв: музики, малярства, скульптури, танцю.
Про мету і сенс літературної праці М.Яцків сказав стисло й загадково в оповіданні «Сфінкс»: «Учений орудує системою, маляр і різьбар  площиною, музик  сферою, актор рухом, а ми тим всім, і ще чимось більше. В мертвім слові маємо воскресити краску, пластику, тон, рух, ідею і ще щось більше, і се наша тайна».
Михайло Яцків прожив довге життя. Десять років працював бібліотекарем Львівської бібліотеки. Доживав віку поруч із сестрою, писав спогади, зустрічався з молодими письменниками.
Помер 9 грудня 1961 року на 89-му році життя. Похований на Личаківському кладовищі.
Біля центрального входу, причаївся скромний надгробок. Але навіть серед скульптурних шедеврів славнозвісного Львова, кожен хто його побачить, мимоволі зупинився і затримає на ньому свою увагу. На барельєфі- обличчя  людини, а над ним – фрагмент млинового колеса. Не випадково львівський скульптор Євген Дзиндра обрав саме цей символ для пам'ятника українському письменникові Михайлові Яцківу. Він тонко вловив одну з найхарактерніших рис його характеру: життєлюбство.
«Люблю життя. Люблю його в тих проявах, в яких тремтить гармонією, багатством, як пробудження землі навесні, погода літа, мрія ранку, поезія червневого вечора, чар місячної ночі на самітних урочищах, дива тучі, блискавок і громів серед темряви, шепіт осені, драма вихору серед осінньої місячної ночі і тишина зими. У всіх тих щирих, великих хвилях природи відчуває моя душа найвищі і найкращі прояви людського життя, в яких гине час, а чоловік стає могутнім у творчості.
Люблю життя тим гарячіше, чим воно дальше від мерзоти і мертвеччини. Люблю його в усміху дитини, в сльозі пісні, в віщих видіннях кохання, в тиші болю.
Люблю життя. Люблю його в руху тварин: в трудах мурашки, в творчості бджоли серед ночі, в льоті метелика, що мережить блакитне повітря, в спокої орла, що плаває високо над землею, люблю творчу силу життя! »
                                           М.Яцків « В лабетах (Танець тіней)»