БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ
       (1909-1937)
Незвичайний, диво-поет, словотворець геніальних поезій. Народився 5 жовтня 1909 року на Лемківщині. Народився вже Антоничем, а міг Котом. Прізвище його батька було Василь Кіт. Але як неблагозвучно звучить ім'я священника: Кіт, Андрій Шептицький порадив йому взяти по імені його батька Антона. А вже його син Богдан додав собі ім'я на честь князя Ігоря Рюриковича.Формат листівки не дозволяє розповсюджування про біографію поета. А вона була ще й на жаль не тривала: всього 28 років життя. Його поетична біографія – це захоплюючий роман, людини, котра виконала свою земну місію поета, послання Бога на землю, це ода життю в супервисокому стилі. Я люблю повторювати про себе його дивакуваті, але класичні рядки: «...Антонич жив тоді на вишнях, на вишнях тих, що їх Шевченко оспівав...» Він і був тим хрущем, недовговічним, що любив природу аж до нестями поганина, який прийняв християнство і розполовинив свою душу, не відпускаючи із неї Бога. Виростаючи в польському довкіллі, не зрадив свого українства, не написав жодного рядка польською, не потрапив у полон до полонізмів. Писав поетичну історію українського вояцтва, героїв Крут і січових стрільців.Висловив прекрасні слова: «Проти розуму вірю, що міся¬ць який світить над моїм рідним селом у Горлицькому повіті, є інший від місяця з-над Парижа, Рима, Москви та Варшави. Вірю в землю Батьківську та її Поезію». А ось у цих рядках Богдан-Ігор Антонич, здається, висловлює своє поетичне і життєве гасло: «Червоні клени й клени срібні, над кленами весна і вітер. Дочасності краса незглибна, невже тобою не п'яніти? Я, сонцеві життя продавши, за сто червонців божевілля. Захопленні поганин завжди, поет весняного похмілля».Читайте Антонича і п'янійте від тверезості і дуту його Поезії.
          Василь Бабій, член НСПУ